Туди, де любов, де душа не страждає...

Не можна кинути того,
Хто кинутий на дно,
У кого в серці біль,
Бо йому не все одно.
Коли, в ночі у нього
Кричить заплакана душа,
А вдень веселкою співає,
Любов його, всім і все, пробачає
Несе його, підводна течія,
З плином часу — пливе ріка життя
А з берегів, сміх та й гріх лунає
З човнів: потрощених, забутих, дірявих
А далі, що? На березі сміючись хтось знає?
Вода тече, а час ріка забирає
Човни стоять, життя у них немає, а час минає, з течією витікає
Туди, де любов, де душа не страждає...